Болельщики

Недавно поняла, что у каждого человека есть свой фан-клуб. Фан-клуб, в который входят самые настоящие болельщики жизни.

Месяц назад мы с сыном проходили очередное плановое обследование у окулиста (у сынули врожденная катаракта обоих глазиков). Мы ничего не замечали странного со здоровьем Тимы и поэтому были абсолютно спокойны.  Во время обследования я заметила, что врач как-то странно себя ведет и назначает дополнительную диагностику, но не придала этому особого значения.

Врачи обнаружили повторную вторичную катаракту, требовалась очередная операция (до этого уже было сделано две операции).

Первая реакция – шок. Потом разочарование, слезы, вопросы «Почему?» «За что?» и т.д.
Я все никак не могла понять, почему все это происходит с нами, с нашим сыном. Это состояние просто разбивало меня на части.

Но Господь, посылая испытания, не бросает нас. Он дает все необходимое, чтобы мы достойно могли пройти через это. Нужно только очень внимательно присмотреться, взять и воспользоваться.

 И первое, что я увидела – это мой сын. Он удивительный ребенок!  Увидев как я плачу, он просто обнял меня, поцеловал и, взяв своими ручками мое лицо, сказал «Мама, не надо…все, все, все». Потом родные сказали «Мы все вместе сможем пройти через это», а друзья звонили и постоянно твердили «Мы молимся, держитесь».

На протяжении подготовки к операции мы чувствовали поддержку Тимошиных болельщиков.

Кто-то помогал деньгами, кто-то просто слушал, а кто-то не давал загрязнуть в переживаниях.
За него молились близкие и совершенно незнакомые нам люди с разных стран.
Но все они искренне «болели» за него, за его жизнь.
 Господь послал в сердце такой мир и спокойствие, что я (сама по натуре ещё та паникерша) не могла объяснить это состояние покоя.

За неделю до операции мы с мужем, подсчитав все предстоящие расходы, понимали, что у нас нет достаточно средств. Денис сказал «Вот если бы у нас было вот столько (и назвал сумму достаточно внушительную), то нам бы хватило на все расходы». Раньше я бы паниковала и уже думала, в каком банке брать кредит, но в тот момент я просто сказала «Ничего, Господь позаботится об этом». А вечером позвонили одни очень хорошие люди и сказали, что хотят пожертвовать деньги на лечение Тимоши. Они дали ровно такую сумму, которую назвал Денис. Я не могла поверить, что Господь так явно показывал нам, что мы не одни!

В этой ситуации я поняла насколько важно принимать от Господа абсолютно все. И хорошее, и плохое… Потому что даже трудные обстоятельства жизни Господь превращает в благословение. Но только при одном условии – принять!

Я безмерно благодарна Господу за Тимошиных «болельщиков».
Спасибо ВАМ - моя семья, мои родные, мои друзья, мои знакомые и просто люди, которых я даже не знаю!
Вы стали для нас благословением в этот период нашей жизни!

P.S. Господь позаботился о Тимоше на операции и все прошло хорошо. Он заботился на протяжении всего времени, которое мы были в больнице. 

Мой чемпион в больнице уже после операции 

справжній

Я кохаю його, бо він не ідеальний. Можливо для когось це звучить нелогічно, бо всі дівчата шукають того ідеального і бездоганного. Я також шукала такого, але невдовзі зрозуміла, що ми не боги, щоб бути бездоганними. Всі ми – і дівчата, і хлопці, - люди, і з цим нічого не поробиш.

Він звичайний мужчина, який може бути різким в розмові, у нього може бути поганий настрій, він злиться та дратується… Але він справжній і за це я його кохаю до безтями!
Він може злитись та зробити мені різке зауваження, а потім прийде і буде довго вибачатися, навіть тоді, коли я насправді вина.
Він любить порядок, злиться, що посуд може бути немитий, а потім стає і робить усе сам…і не тому що так потрібно, а тому що він звичайна людина…

Він будить мене зранку, щоб я провела його на роботу, приготувала сніданок…але коли вихідний забирає малого вранці, щоб «мама, повинна поспати і віддихнути», робить смачну каву та хрусткі тости…
Він дуже свариться, тому що я сьогодні їла тільки бутерброди та чай…
Він приходить з роботи і втомлений падає на диван, але через 10 хвилин вже бавиться з малим і не лягає спати, поки ми вдвох не поп’ємо чай.
Я можу дуже довго і багато говорити про нього.
Але найголовніше – я кохаю його, тому що він справжній!

Вінілові пластинки

Так сталось, що я (за освітою металург) почала працювати аніматором на дитячих святах (дякуючи найкращому Vitaliy Nemets).
Спочатку це була просто робота, на яку треба було ходити, готуватися і від якої дуже втомлювалась. Потім я відчула весь смак роботи аніматором і тепер вже не уявляю свого життя без свята та ЗАБАВИ.
Але...як і всякий "сапожник без сапог" я не організувала ні одного свята для своєї сім'ї. В останній час цей факт прям почав з'їдати мій мозок (а без мозку працювати можливо, але як?). А тут ще і день народження мого коханного мужчини та найкращого Вітальки в один день!
Ну що ж ...як і багато українців, я почала придумувати меню та кого запросити у гості. Постійно думаючи про організацію, я почала розуміти, що свято буде саме "обєкновєнное", а якщо свято звичайне, то це вже не свято, а просто "посєдєлки".
І ось тут (за три дня до свята) прийшла ідея зробити вечірку -сюрприз у стилі "Стилляги".

Отже, коротко про те, що в мене вийшло (до речі це мій перший досвід в організації чогось подібного).

Спочатку підговорила усіх друзів.
Перед самим святом у них раптом з'являлися якісь невідкладні справи, тому вони не могли навіть вийти на прогулянку.

Потім я дала усім доручення, що необхідно зробити, доки нас не буде. І я дійсно була дуже вражена тим, як круто у них все вийшло за такий короткий час. \
Вони прикрасили кімнату,
зробили крутезний тортик і прийшли такі гарнючі, що для мене самої це було сюрпризом!

Що хочу сказати, сюрприз вдався! Коханий був здивований і щасливий :) А більшого нам і не треба.

P.S. Ражду усім не витрачати купу грошей на їдло, а краще зробити щось незвичайне для вас та ваших друзів.
До речі, вечірка мені обійшлась дуже приємно (десь 200 грн.). Накрити стіл коштує значно більше.

Дякую неперевершеній Ані за українську. Обіцяю, я вивчу рідну мову! :)